Ярослава Блискавиця

Живи! Борись! Перемагай! Meine Ehre heisst Treue...


Краплини спогадів...
jaroslava_blitz

Справжній друг тебе відчуває істинно. Тому знає, що іноді допомога тобі полягає у відсутності його самого. Це дуже тонка межа – відчути, коли друг потребує усамітнення, навіть від найближчих...

1
Найголовніше -- не допустити, щоб у час того так званого усамітнення
ваш друг не зайнявся самообманом чи самоцькуванням...

Особистість перш за все повинна бути чесна сама перед собою.

                                                                                             ...

    Одного ранку прокинулась із тендітним тремтінням. Очі, хоч і були відкриті, бачили не звичні обриси кімнати, а хіт-парад подій річної давності. Їй відчувались навіть подихи того літнього вітру. Тоді ще такого приємного.   Втім… вона і зараз любить вітер. Будь-якої пору… З пір її марення минуло трішки більше року. Мала б забути досі. І на іншому кінці країни зараз. І обставини не ті. Та й сама дещо інша сталавроджена різкість внаслідок пережитого значно загострилась.

                           З великого відчиненого вікна до неї долинули краплинки літнього дощу...
                                                      Підійшла ближче. Дрібні, але такі рясні...
                         Хіт-парад минулих подій перед очима все чіткішав, мов численні кадри кіноплівки...
                 ...наче ті краплинки, що під силою вітру наполегливо летіли в напівсонну постать дівчини...

   Але саме той ранок у неї почався солодким тремтінням – надто багато ожило у спогадах.
Здавалося, на ті кілька хвилин вона перенеслась у часі, цілковито поринула в минуле щастя.

   А далі, наче обухом по голові, гримнуло не таке далеке минуле, на півроку молодше… І, як на зло, увесь тодішній біль теж відчувався до останньої краплини…
   Її юне тіло несподівано стрепенулось. Одна-однісінька була в кімнаті, але на диво владно випалила:

«Досить жити спогадами. Не можна!..

Та і не життя то вже, а ілюзорне існування у світі того, що вже ніколи не повернеться… ніколи.»

vechnaya_temnota
...
Не дозволяйте болю поглинути вас!... Не допустіть того, щоб юна душа перетворилась
на одиноке згарище або смутно затуманену "пристань в нікуди"...

Tags:

Позичити гарту...
jaroslava_blitz
"Одна хвилинка брехні закриває рот довірі на довгі роки, зрада ж довіру вбиває." Серен Кєркегор

Іноді треба 
позичити гарту,


Дістати міцного меча.

І нарешті поставити крапку,

Все рубанувши з плеча!

2a068204a3e2ec9a75a9819dd266623c

Ласка зрадника...
jaroslava_blitz
Ніколи не вір словам - 
Лише вчинки
покажуть справжнє обличчя.


В словах бідняк стане пан,
прикриваючи правду звично.

Ніколи не вір словам:
У зрадника вони завжди красиві,
Солодкі і вірні,
І саме про Вас,
Як пару навік нероздільну.

Ніколи не вір словам -
Це темна завіса і козир обману.


Ласкаві ж, на диво, слова
Лишають гниючі рани...


п.с.
"Думи теплом не зігріють... погляд не знає меж...Щирість брехнею судить" (з пісні "Сльози"гурту "Мерва")


...БАТЕРФЛЯЙ....
jaroslava_blitz

   Того дня було оголошено штормове попередження. У морі – жодної людини. Вона мовчки йшла вздовж берегової лінії. Йшла, звісно, так, щоб поближче до води. І потужні хвилі накривали її ноги одна за одною. Хоча прогулянка ця минала не зовсім мовчки. Голову дівчини переповнювали думки, не було їм точного ліку, вони динамічно виникали, розвивались, змінювались… і так до нескінченності…

   Вона ніколи не могла зрозуміти людей, які розповідали, що перед сном позбуваються усіх думок, або і взагалі можуть перебувати «з пустою головою». ЯК?Це панічне питання: ЯК можна дозволити собі абстрагуватись від усього?

    На свій юний вік вона пережила багато. При чому не лише хорошого. Тому й траплялись моменти, коли хотілося буквально вирвати серце – аби ніщо не оживляло спогадів. Спогадів, які її чітка пам'ять надто міцно в собі закарбувала. Спогадів, яких жодним шляхом вона не могла позбутись. Тоді просто зціплювала зуби, гордо піднімала обличчя… І не давала волю сльозам. «Свого вже виплакала достатньо» - вирішила вона.

   …Але того дня вона була далеко від рідної домівки. І, можливо, ще далі від тих місць та осіб, які не давали їй спокійно спати ночами… Того дня вона струнко і на диво повільно йшла повз море, ніжно торкаючись його розбурханих хвиль.

   І хоча народилась сама під покровом стихії повітря, вода завжди знаменувала їй щось більш особливе. Вода завжди приваблювала і буквально манила до себе. Мабуть, на  йбільше, чого в цьому житті дівчина потребувала, - свіже повітря і вільна вода. Вільною вона називала найвеличнішу з усіх вод своєї власної класифікації. Вільна – та вода, яка ніколи не покориться людині. Це та вода, яка сама визначає правила. І, якщо людина ними нехтує, її чекатиме нелегкий вирок. А, може, й фатальний.

26282

   …Найважливіше, що юнка знаходилася того дня біля своєї улюбленої води, найвеличнішої… Морської. Жила вона надто далеко від моря, щоб насолоджуватися видом хвиль і ароматом свіжого прибою. Тому поряд з вільною водою дівчина підсвідомо змінювалась. Зазвичай напружена й швидка хода (іноді дуже нагадувала військового) ставала плавною і обережною, такою, яка, наче застигши у часі, ледь-ледь підносить свою власницю уперед на певні сантиметри буття.

   Лише море здатне було заспокоїти дівчину, втихомирити її войовничий характер. Лише морська вода асоціювалась у неї з невичерпною силою, красою та величчю. Лише морський вітер, що підганяв хвилі, роблячи їх ще більшими, дарував відчуття свободи від злих буднів.

   Дівчина любила дихати на повні груди. Так само як і любила плавати. Професійно і водночас так розслаблено, наче й народилась у воді, і все життя, аж до цього моменту, у воді і провела. Так само їй любо було спостерігати за нестримним рухом водного потоку.

   Ще вона любила малювати. І саме того дня дійшла однозначного висновку: поганий той художник, який зображає море без білих барв. Так, ніщо не зрівняється з красою солоної морської бірюзи, з перламутровим відливом, з ніжними тонами коричневого, що супроводжують хвилю поблизу берега.     

   А обрамляє все це природне божество лагідний білий серпанок. І справді найкращий той художник, який вміє зобразити той серпанок, цим самим передавши невтомну динаміку і вічну звабу хвилі морської…

   Певно, наскільки ненавиділа дівчина палюче сонце, настільки сильно обожнювала буйне море. І зараз, всупереч будь-чиїм острахам, вона віддалась улюбленій стихії… Звісно, ця юнка ще до нас повернеться. Ми ще не раз про неї згадаємо… А зараз…

   Вона пливе вперед. Немає щоденного вантажу проблем, турбот і спогадів. Є вільна вода. І Вона. Нарешті теж вільна. Хай ненадовго, але саме зараз дівчина підлітає вище хвиль і ховається в них. І знов підлітає, і ховається… Чимось нагадує дельфіна. О, зараз наче взагалі хвилю перелетіла…

Але вона таки пливе. І так само далі рухатиметься у невгамовній життєвій течії...
А ймення тому стилю – батерфляй.  


А це хіба не чарівно?..
jaroslava_blitz

     Повсякденна метушня ділового світу подекуди забирає у нас найдорожче. А ми того навіть не помічаємо.
Коли ж? Тут робота кипить, там знайомі чекають… -- і все-все змішалося в суцільну круговерть обставин...


Життя зводиться до постійних справ, якогось нелогічного поспішання. Навіщо? Ми й самі толком не знаємо.
     Ці вічні стреси… А що і кому ми винні, щоб себе так виснажувати? Про це теж мало з нас думає.

   Ми жаліємось на навалу проблем. Ми скиглимо від несправедливості, що нас оточує. Ми розчаровуємось, досягаємо швидкоплинного успіху, падаємо, збиваємо коліна, повземо, зриваємось бігти даліОднак у той же час чомусь осторонь залишаються ті, кому ми потрібні безкорисливо. Просто так потрібні. Саме ті люди щиро вдячні, що Ви такі у їхньому житті є. І якраз вони ніколи вас не підведуть, а навпаки – старатимуться дарувати позитив і сприяти вашому щастю.

Дуже прикро, що ми таких осіб часто ігноруємо, відштовхуємо… думаючи, що ми самі най-най-най… або і з іншої мотивації, типу «нікому в цьому світі вірити вже не можна, бо ніхто нічого просто так не робить»…

Так і забуваємо маленьку, але вагому істину:

коли любиш по-справжньому – ніколи не зрозумієш, «за що ти любиш».

Просто любиш. І все. А це хіба не чарівно?..

new-14765-2011-01-31-mini


Бережи...
jaroslava_blitz
Бережи серденько від чийогось бруду.
Бережи серденько від чужих образ!
Будеш вище від земного блуду,
Знатимеш, що всьому є свій час.


88509290_PreserveWaterctсердечко

Люби щиро – почуття нетлінні.
І вмій чесно у бою витать.
Твої друзі – принципи незмінні.
Твоя мета – в житті перемагать!

Птаха вищого польоту
jaroslava_blitz
Тебе цькують. Не розуміють люди.
Для них Ти інша. І цілком чужа.
Але у Тебе є свої закони.
Ти знаєш, хто Ти.
Знаєш, де межа.


Гордість – птаха вищого польоту.
Гордість – гріх. І ворог простоти.
Та все ж Ти йдеш.
Чітким і гордим кроком.
Минає час. Але незмінна Ти.


А якщо в серці твоїм хтось залишить рану,
Зачепить за живе чи й вирве шмат…
Згадай, що Гідність вільна від обману,
А Гордість сильна і без зайвих шат.


10076847_6969850_6893274_5253426_5211100_90339205




Тінь самотності...
jaroslava_blitz
Чоловік серед темної вулиціЄдине, що виокремлює його постать  
світло ліхтаря. Вітер ледь чутно доносить настрій одинокості.
Але чоловіку, здається, саме це і потрібно… Може, він і втомивсяє 
Втомився бути таким чужим для світу… Але ми цього ніколи                                   
не дізнаємось – його позиція сталева.

Самотність… Дехто її боїться… Для декого це стиль життя.    

     Самотність не є тим вибором, який постає безпосередньо перед кожним, штовхаючи у крайнощі «бути чи не бути?». Проте часом мимоволі, не бажаючи того, ми опиняємося на межі...

Подвійні стандарти… «фуу, яка погана штука!». Одразу виникає асоціація з політиками, шоу-менами, а на простіших злободенних прикладах – з особами, які мають кількох «коханих». Але в цьому випадку йдеться про стандарти дещо інші.

   Навіть у людини, яка всім своїм єством ненавидить «маски» і стверджує, що у суспільстві вона саме така, яка є, у певний час виникає проблема: є образ, який їй притаманний від природи, а є образ, який сформувало саме її оточення. Зазвичай ці образи відрізняються. Чим більше вони відрізняються – тим гостріша потім суть питання: погодитися на самотній шлях чи йти під тою завісою, яку тобі причепили «ближні».

   Зазвичай люди уникають самотності, бо їх переслідує боязнь втрат.
 Що ми можемо втратити, обравши путь одинака? Увагу, популярність… – але це лише у тих колах, де ми тимчасово засвітились. Ваші вірні шанувальники і просто ті, кому ви насправді небайдужі, завжди як-не-як згадуватимуть про вас і намагатимуться виявити свою увагу. Хм… тут, мабуть, і втратам кінець… 

   А що ж ми можемо отримати? Грандіозне нерозуміння. Так вже склалось, що натовпу притаманне несприйняття і навіть цькування того, хто від них відколовся. Відтак одинак отримує клеймо гордого, самозакоханого, чеславного і т.д. т.п. Дехто з нас найбільше саме від того й страждає, тому згодом залишає стиль одинака назавжди. Натомість хтось інший приймає всі закиди з витонченою іронією і реально гордо визнає «так, я сволоч».


   У дилемі такого типу я радше належу до останніх. Повірте, значно легше погодитися з зауваженнями тих, кому інтелект не дав можливості бодай на трошки вас зрозуміти. Зрозуміти, як особистість, яка не збирається коритися їхнім примітивним канонам.

Я не йду шляхом найменшого опору. Ні. Але для більшості оточення я навіки залишуся гостроязикою сволотою. 
Що ж… як казав Артур Шопергауер:

«Людина уникає, виносить або любить самотність згідно з тим, яка цінність його "Я".» 

92393af63b2bb681dccff127daf8f13c-qatjt



СОНЯЧНИЙ ЗАРЯД серед зливи
jaroslava_blitz
Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш вільний рід!..
Навіть шалена злива не завадила неймовірному заряду позитивних емоцій поширитись територією літнього табору «Сонячний», що у Гаразджі. Адже саме там гучно грали українські мотиви, лунали народні пісні, енергійно демонструвались сучасні інтерпретації фольклорних творів. Діти славно постаралися! =)
 Театралізований конкурс у таборі тривав понад годину.

І поки компетентне журі підбивало підсумки, я виступила перед дітьми з невеличкою промовою та піснею «А ми тую червону калину підіймемо».

IMG_3953cjyzxybq

Отож, призери конкурсу (І місце  - загін №8, ІІ місце – загін №1, ІІІ місце    
  – загін №6) б
ули нагороджені цікавими збірками книг, цукерками та  
  іншими подарунками. У номінації «наймолодший виконавець» відзначили

 Вероніку Бродович, а в номінації «Найкраща роль» - В’ячеслава
 Дейничука
. Загін №6 окремо похвалили за креативний підхід до
 композиції, а за зразкову згуртованість привітали загін №7. «Королевою
 драми» стала
Катерина Романюк. Кожен учасник отримав календарики з
  всеукраїнського інтерактивного історичного конкурсу «Лелека». 

  
«У сьогоднішньому дійстві однозначно головне – діти, які змогли чудово перевтілитися в обрані образи. Це і є підтвердження тому, що наша українська пісня живе, передається з покоління в покоління і цілком придатна для артистичного відтворення з гарним акомпонуванням, а клопітка педагогічна справа дає приємні плоди». – наголосила Алла Миколаївна Корнійчук, директор другої зміни табору.               

 Діти охоче фотографувалися, а потім продовжили спілкування з гостею.

Кондратюк Катерина (м. Ківерці):

-         У нас приємні вожаті, які не втомлюються вигадувати цікаві конкурси. Особливо мені подобаються пан і пані «Досконалість».  А ще нас тут смачно годують.

Шкула Ярослав (с. Затурці, Локачинський район)

-         Табір «Сонячний», на мою думку, дуже зручний для відпочинку. Найкраще запам’яталися вистави патріотичного спрямування та спортивні змагання. Особливо багато яскравих моментів було сьогодні. Тут дружні хлопці та дівчата. І взагалі, вся атмосфера табору так і кличе сюди на наступне літо.

Ця моя оперативна мандрівка черговий раз переконує, що справжнім українцям жодна погода не страшна – аби поряд були друзі і звучала рідна пісня! =)

п.с. див.статтю "Наші фани дали жару навіть під дощем" - 
http://jaroslava-blitz.livejournal.com/2062.html

Поки я співала, виступала, брала інтерв*ю, моя чудова подруга Олена Орєхова в найкращих стилях папарацці влаштувала дітям фотосет...)

ІНТИМ чи ширпотреб?..
jaroslava_blitz
   У світі, який заполонили різні збоченства, так складно встояти на позиціях честі. Честі справжньої, а не показової для прискіпливого оточення. Дуже прикро, коли молоді люди не цінують того, що мають. А зрештою – втрачають поняття «як дорожити одне одним».
   Хтось від негараздів подається в пияки, інші шліфують це розгульним стилем життя. Хоча «життям» це називати якось несправедливо.

   Нам так приїлось слово «секс». Здається, про кохання (і взагалі щирість стосунків) ми давно забули.
   Так само як і забули, що таке інтим. Нині ж модно виносити напоказ усі принади і матюкати геніталіями. Модно змінювати партнерів, модно гнатися за жагою задоволення…

А хто ж вона така, та мода? Найзвичайнісінький міф. Зваблива вуаль, якою обкуталось гріховне. Звісно, я не пастор, навіть не активна прихожанка церкви. І не мені кого-небудь навчати праведності.

   Але повинен бути у суспільстві чіткий бар’єр між ширпотребом та інтимом, тим, що споживають всі і тим найсокровеннішим, що здатне відкритись лише в певний час і лише двом.

     У часи, коли нації вимирають, бо приріст має від’ємний показник, коли на європейські терени осідає все більше нелегалів, коли владою так званих демократичних режимів пропагується захист гомосексуалізму, а феміністки на все горло верещать, що жінкам слід забути про материнство… Хіба не в ці часи як ніколи варто цінувати своїх коханих?
Або поки їх нема, прийнамні берегти себе від усепоглинаючого блуду?

dutja
                             Найбільше в світі щастя – коли двоє людей створюють нове життя!..
    Лише пройшовши разом певний часовий етап, подолавши ряд проблем та перешкод, переконавшись у щирості почуттів, можна довіритись одне одному, досягти найприємнішої гармонії двох душ і тіл, поєднатися, заради створення нового життя. 

А ми все примітивно зводимо до сексу… То займіться краще гімнастикою, в тренажерку сходіть чи хоч поплавайте – і м’язам розминка і калорій скине ще більше…

?

Log in